«любити та вмирати» — поняття абсолютно невідлучні.
коли я була маленькою, мій дідусь подарував мені дерево. справжнісіньке маленьке дерево. він сказав — коли я помру, дерево залишиться та буде з тобою ще багато років. — і не збрехав. в цю хвилину вгасла моя віра в те, що люди живуть вічно. так я померла. так я покохала. вперше в житті.
«любов — не є життя»
це в житті смерть трапляється наприкінці. у коханні вона трапляється на початку. нам частіше за все вдається закохатися та померти. загубити себе минулих / теперішніх / майбутніх / вигаданих. відмовитись від усього, що любили раніше. стати іншими. новими. це те, що має стати відправною точкою, а не безжалісним фіналом.
мені неодноразово доводилось боротись за життя. коли звикаєш до боротьби, то стає легко вбивати одним лише поглядом. не тому що хтось на це заслуговує. а тому, що кохання — це така непередбачувана справа, де ніколи не можешь бути певним, на що чекати. не можеш знати насправжки — чи вб’є тебе цього разу знов?
за будь-яким проявом безпричинної злості завжди стоїть поклик про потребу в коханні. треба бути надзвичайно сильною людиною, щоб облишити руйнування. себе та інших.
на початку стосунків ми завжди бажаємо, щоб від нас очікували на більше. наприкінці ж — тікаємо від цих немилосердних очікувань.
нам треба вчитися відмовлятися від подібних забав з самого початку.
Людям подобається адаптуватись та пристосовуватись.
ставати схожими. шукати подібного більше, ніж відрізненого.
звикають любити те, що довподоби партнеру. звикають любити те ж саме і видавати це за своє. забувати те, що було на початку. забувати свої істинні бажання, перекладаючи вибір «чого я прагну» на іншого. адже він/вона краще знають, що мені любити, щоб можна було знаходитись поруч.
одного разу все це вмирає і дає початок новому, іншому життю. життю з пошуком нових подібностей — вже з кимось іншим.
треба усвідомлювати, що адаптація неминуча.
треба вчитися любити один в одному неоднаковості.
кожна людина живе заради хоча б одного осяяння в житті. справжнього та прекрасного. іноді немилосердного.
можеш бути тисячу разів переконаний що живеш саме так як хочеться. і якось вранці, прокинувшись у сонячних променях — раптово зрозуміти, чого тобі хочеться насправді.
я вважаю, що саме ця комбінація незвичної думки та яскравого світла надає нам те саме відчуття ейфорії, яке ми кличемо «осяянням».
ми живемо у світі перегонів за успіхом
іноді кохання цьому пособляє. іноді — перешкоджає.
якщо почуття сильне, воно може полонити тебе. якщо відчуваєш себе абсолютно щасливим — маєш змогу зупинитися.
простішими словами, стосунків може бути достатньо, щоб заповнити ту провалину всередині, яка раніше слугувала рушієм до успіху. саме тому в наші часи небагато хто може дозволити собі покохати.
- потрібно бути вкрай свідомою людиною, щоб розділити власне життя на декілька галузей і не дозволяти їм заважати одна одній.
- кохання — це шлях від безнадії до волі. якби ми не плутали дороги та не йшли в зворотньому напрямку — все було б набагато простіше.
- ми повинні тисячу раз померти, перш ніж покохати когось по-справжньому.
