ПРО СЕБЕ

Мене звати Юлія Рязанова і, в першу чергу, я – жінка з усіма жіночими характеристиками і всім спектром жіночих проявів. Вся жіноча енергія, сутність проявляється у мені через творчість. Я підходжу з творчістю навіть до своєї роботи, щось творю, вкладаю в це себе.

По-друге, я – людина бізнесу. Зараз я керівник департаменту технічної підтримки та член ради директорів компанії, де працюю. Мої рішення впливають на лояльність клієнтів до компанії, як наслідок для досягнення прибутку компанії. Мені завжди був цікавий бізнес великих компаній, їх устрій та управління ними. Зараз мені цікаво вивчати ринок і конкурентів, а також знаходити конкурентні переваги, створюючи сервіс, щоб компанія була кращою на ринку.

ПРО КАР’ЄРНЕ ЗРОСТАННЯ

Ще сім років тому я мешкала у провінції під Києвом, не маючи ні грошей, ні роботи. Єдине, що я могла – мріяти про те, як мені хотілося б жити і чого я хочу від життя. Потім я почала думати про те, як я можу заробити гроші. Спершу мої спроби влаштуватися на роботу були смішними та плачевними.

Я пройшла 32/32!!! / співбесіди, на яких мені говорили одне й те саме: «Дівчино, ви нам не підходите».

Коли я зрозуміла, що компанія, де я хочу працювати, мені поки не під силу, я знайшла схожу компанію і все ж таки влаштувалася на роботу. Через два місяці мені зателефонували та запросили на повторну співбесіду до тієї компанії, про яку я мріяла. Саме тоді я зрозуміла, що все можливе – якщо вставати, йти і робити.

Тоді я мала перелік навичок, які я хочу отримати за рік. Після року, я оновила резюме з урахуванням отриманих навичок і навіть не встигла його розіслати — компанії стали дзвонити мені самі, пропонуючи більш цікаві посади і високу оплату. Так, п’ять із половиною років тому я прийшла працювати керівником групи до компанії, де працюю і зараз. Пізніше я стала керівником відділу, згодом – департаменту. Останні півтора року я також член ради директорів.

Я люблю вирощувати персонал – більшості з тих, кого я приймаю на роботу (і з тих, хто вже був у моїй команді, коли я прийшла в компанію), я завжди намагаюся відчиняти двері до кар’єрних сходів. Я брала на роботу багато студентів, для яких це був перший крок і досвід – і я завжди орієнтувала їх на розвиток, на те, що їхня робота повинна ставати цікавішою і високооплачуваною.

Мене дуже тішить, як люди зростають. Зараз із п’ятірки моїх найкращих співробітників двоє – у Чикаго, двоє – у Кракові, один – у Пітері. Кожен із співробітників, з якими я працювала спочатку, приходив до мене перед переїздом із букетом квітів і дякував за те, що взяла на роботу і стала першим керівником. У такі моменти я завжди відчуваю смуток та гордість одночасно.

ПРО НЕЛЮБОВ ДО ЛЮДЕЙ

Мені подобається публічність, бо це про увагу та визнання – те, чого я завжди хотіла. І мені завжди було страшно це не здобути.

Якось у моїй компанії з мене вирішили зробити публічну особистість, а це означало постійне спілкування з великою кількістю людей. Це приносило мені дискомфорт – мені було страшно, незручно та незатишно. Потрібно було навчитися по-іншому ставитись до цього. В результаті моє глибоке самокопання призвело до того, що я купила квартиру в самому віддаленому від людей місці. Я навіть не звернула уваги на те, що довкола мого будинку майже з усіх боків ліс, а до людей веде лише одна дорога.

Я прийшла на курс «НЛП-практик» із запитом про те, що я не люблю людей. Спочатку Принц запитала мене, яких саме людей я не люблю. Мені здавалося, що я не люблю нових людей – тих, кого не знаю. Потім з’ясувалося, що мені хотілося подобатися людям, а заздалегідь не любити їх моїм інструментом самозахисту: якщо я вам не сподобаюся, нічого страшного, ви мені теж з самого початку не подобалися. Розуміння причин своєї поведінки тепер привело мене до того, що я почала сприймати конфлікти як робочі моменти.

Чи продовжую я не любити людей? Ні. Мені стало цікаво. Нещодавно ми пішли на концерт із моїм хлопцем, і я спілкувалася з зовсім незнайомими людьми, не маючи жодної мети знайомства. Якоїсь миті я спіймала себе на незвичній думці: «Так кльово! Стільки людей! І так добре!» Так, люди стали мені цікавими.

ПРО ДИТЯЧІ ТА ІНШІ МРІЇ

Днями один із моїх босів зробив мені подарунок на день народження, який давно минув. Він подарував мені синтезатор. Коли я привезла його додому і відкрила, перше, що сказала йому: «Я тебе боюся. Що мені з тобою робити?»

Зараз я вчуся грати на фортепіано. Я весь час лаю себе за руки і за те, як вони стоять, і борюся з собою, проте мені дуже цікаво – це втілення моєї дитячої мрії. Я пам’ятаю, як у дитинстві я заплющувала очі і водила руками в повітрі, намагаючись показати, як граю на піаніно, але дорослі мене не розуміли, а краще пояснювати я не вміла.

Всі навколо казали мені, що я не маю ні слуху, ні голосу і просили не співати в їхній присутності. Тому, коли мій викладач фортепіано виявився ще й викладачем вокалу, їй довелося кілька уроків умовляти мене заспівати. Зрештою, я наважилася, але попросила її слухати мене без оцінки. З’ясувалося, що слух у мене є. Тому тепер, паралельно із фортепіано, я ходжу і на вокал. І взагалі, як виявилось, я дуже люблю співати.

Мені завжди хотілося писати, але я розуміла, що нічого не знаю про те, як це робиться. Побачивши порожній документ або чистий лист, всі мої думки розбігалися в різні боки. Тому я обрала модель Письменника на курсі «Майстер НЛП». Протягом 9 днів я моделювала людей і персонажів і, нарешті, зрозуміла, звідки береться ідея, як будується текст, який має бути настрій. На майстерні та після нього я почала писати вірші.

Коли я починаю писати, я можу крутити думками та персонажами, проживаючи їх у створеному мною казковому світі – для мене це дуже натхненно та оживляюче одночасно!

ПРО МЕТИ

Одне з основних правил НЛП свідчить, що сенс комунікації – у реакції, що вона викликає. Ця думка дуже допомагає мені в різних особистих і робочих ситуаціях. Буває, мені страшно йти на переговори, і тоді я ставлю собі просте запитання: «Яка маєш за мету?». Це може бути одержання та

ПРО АННУ ПРИНЦ

Якщо уявити мій розвиток як сходи, то можна сказати, що кожного разу, коли Принц виписувала мені “люлей” – вона виводила мене на нову сходинку усвідомленості. Раніше всередині мене було те, що називається наповненою пусткою. Я могла реально відчувати лише дві речі – фізичний біль та злість. Робота з Принцом дозволила мені відчувати повну гаму людських почуттів.

Зараз, коли я говорю про це, мені так захотілося обійняти Принц!

ПРО ПРАВИЛА

Є лише одне правило – немає жодних правил. Усі правила створені однією людиною для інших людей, а жити за чужими правилами не хочеться. Я живу за своїми правилами, яких у мене дуже мало. Одне з них, наприклад, про те, що у речей у моєму будинку немає якогось строго певного місця. Це дуже спрощує моє життя.

Можна ламати існуючі правила, але слід розуміти, навіщо це робити. Крім того, перш ніж щось ламати, потрібно мати своє бачення того, як має бути. Тоді вдасться уникнути хаосу.

ПРО ЖИТТЯ

У житті можна отримати абсолютно все, що ти хочеш.

НЛП – це життя. При вивченні НЛП, ти по шматочках починаєш розбирати, що до чого і, звичайно, це впливає на кожний аспект твого життя.

Найбільше я вдячна Принцу за інтерес до життя. У мене завжди були певні очікування від світу і ситуацій, а інтерес не в цьому. Інтерес полягає у тому, як це буде – як прожити кожен момент, нічого від нього не очікуючи. Ми ніколи не знаємо, як буде, а в цьому є сенс і головний інтерес.